ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ ЗА СТАТТЕЮ 208 КПК УКРАЇНИ У ВИПАДКАХ ТРИВАЮЧИХ ЗЛОЧИНІВ: ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ТА ПРАКТИЧНІ ВИКЛИКИ

Анотація

Стаття присвячена аналізу правових аспектів затримання осіб без ухвали слідчого судді за статтею 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) у випадках вчинення триваючих злочинів. В роботі встановлено, що чинне законодавство дозволяє затримання лише у випадках вчинення злочину, замаху на нього або відразу після його завершення. Проте таке формулювання створює правову колізію при триваючих злочинах, оскільки момент їх закінчення та фактичного припинення не завжди співпадають.
Стаття звертається до європейських стандартів затримання особи з метою їх застосування при формуванні змін до кримінально-процесуального законодавства України.
У статті розглядаються наукові підходи та судова практика щодо визначення триваючого злочину. В роботі аналізуються різні позиції, зокрема судові рішення, які вказують, що триваючий злочин може вчинятися безперервно протягом значного проміжку часу, а його завершення настає після припинення протиправної діяльності.
У статті підкреслюється, що недостатнє законодавче регулювання понять «триваючий злочин» та «безпосередньо після вчинення злочину» створює проблеми у застосуванні статті 208 КПК України, оскільки не завжди можливо визначити момент, коли особа перебуває у стані вчинення злочину. Пропонується внести зміни до законодавства, щоб розширити можливість затримання без ухвали судді у випадках продовження триваючого злочину. Зокрема такі зміни позитивно вплинуть на можливість уникнути порушення прав підозрюваних та підвищити ефективність правозастосування.
В науковій статті констатується потреба чіткішого визначення правових підстав для затримання осіб, які вчиняють триваючі злочини, а також вдосконалення законодавчого регулювання, щоб забезпечити баланс між правами особи та інтересами суспільної безпеки та надаються пропозиції щодо такого вдосконалення, зокрема шляхом доповнення ст. 208 КПК України з можливість врегулювання затримання особи після закінчення триваючого злочину але до моменту його завершення.