СУДОВО-ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА: ОСОБЛИВОСТІ ПРИЗНАЧЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Анотація

Стаття присвячена проблемі призначення судово-психологічної експертизи в кримінальному судочинстві. При розслідуванні кримінальних правопорушень та безпосередньому розгляді справ у суді у деяких випадках виникає необхідна потреба у використанні спеціальних знань у галузі психології. Діюче кримінальне процесуальне законодавство передбачає наступні форми використання спеціальних знань: 1. Участь спеціаліста-психолога при проведенні гласних слідчих (розшукових) дій (наприклад при проведенні допиту малолітньої або неповнолітньої особи); 2. Призначення та проведення судово-психологічної експертизи. В сучасній криміналістичній літературі відрізняють ще отримання учасниками кримінального провадження (слідчими, прокурорами, захисниками) консультацій спеціалістів у галузі психології з метою найбільш ефективного проведення та отримання доказової інформації від потерпілих, свідків, підозрюваних. Авторами роботи здійснена спроба систематизації як основних напрямків призначення судово-психологічної експертизи так й постановки на розгляд експертам орієнтированого кола питань. Дослідниками до основних напрямків проведення судово-психологічних досліджень віднесені: - встановлення індивідуально-психологічних особливостей підекспертної особи, які суттєво вплинули на її поведінку під час вчинення нею протиправних дій; індивідуально-психологічних і вікових особливостей, рівня психічного розвитку) правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них правильні показання; -- встановлення, чи перебувала підекспертна особа у момент вчинення злочину в стані фізіологічного афекту; - встановлення, чи перебувала підекспертна особа у період, який передував вчиненню злочину, або в момент вчинення злочину, в емоційному стані, який істотно впливав на здатність правильно усвідомлювати явища дійсності, зміст конкретної ситуації (емоційні стани типу великого нервово-психічного напруження); - встановлення здатності підекспертної особи розуміти характер і значення дій, які застосовані до них, і чинити опір; - установлення принципової можливості виникнення у суб’єкта в конкретній ситуації психічних станів, які роблять неможливим або істотно утруднюють виконання професійних функцій;- встановлення, чи перебував померлий у період, який передував смерті, у психічному стані, що схилив до самогубства, і, якщо перебував у цьому стані, чим він міг бути викликаний.