ОСОБЛИВОСТІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПІДРОБЛЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ СЕРТИФІКАТІВ ТА ДОВІДОК ПРО ЩЕПЛЕННЯ У КОНТЕКСТІ АКТУАЛЬНОЇ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Анотація

У статті досліджуються проблеми пов’язані з встановленням предмету кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 КК у випадках підроблення та використання медичних документів щодо вакцинації від коронавірусної хвороби COVID-19.
Здійснюється аналіз змісту ст. 358 КК та примітки до неї, у результаті якого визначені низка ознак, яким має відповідати офіційний документ. Далі проведено співставлення медичних документів, якими підтверджуються відповідні медичні статуси особи, із ознаками офіційного документа, а саме 1) дотримання форми фіксації та реквізитів; 2) походження від повноважних суб’єктів; 3) їх юридична значущість. У результаті чого, доводиться, що лише внутрішні та міжнародні COVID-сертифікати України? а також міжнародні свідоцтва про вакцинацію/профілактику в цілому відповідають ознакам, які встановлені для предмету кримінального правопорушення за ст. 358 КК. При цьому обґрунтовується застереження, що такий висновок в більшій мірі ґрунтується на сталій судовій практиці судів загальної юрисдикції, через те, що залишається невирішеним питання офіційного тлумачення терміну «закон», який використовується на позначення нормативного регулювання вимог до форми і реквізитів офіційного документа.

Крім того, проводиться аналіз судової практики із питання дотримання судами вимоги, яка міститься у ст. 358 КК, щодо встановлення факту наявності прав чи обов’язків, за для реалізації яких вчинюється відповідне діяння. В результаті цього обґрунтовується висновок щодо формування хибної практики, відповідно до якої суди фактично нехтують вимогою встановлення таких обставин. У наслідок цього, обвинувальні вироки у справах про підроблення COVID-сертифікатів та їх використання, можуть бути визнані неправосудними. На підставі дослідження фактичних обставин матеріалів кримінальних справ, пропонуються шляхи усунення вказаних помилок.