Полтавський правовий часопис

ГЕНДЕРНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Інна Костянтинівна Полховська, Анна Сергіївна Сидоренко

У статті здійснено конституційно-правовий огляд гендерної політики Україні в умовах воєнного стану. Наголошено, що через війну продовжує загострюватися гуманітарна криза, яка має нерівномірні гендерні наслідки. Так, за даними ООН серед 3,7 млн офіційно зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб 56% становлять жінки; вони також складають 93% серед 4,6 млн осіб, які повертаються в Україну і прагнуть реінтегруватися в суспільство [1]. Ці й багато інших чинників спонукають до модифікації гендерної політики в Україні, причому в усіх сферах життєдіяльності: політичній, економічній, соціальній, культурній.

У роботі проаналізовано міжнародно-правові акти з питань гендерної рівності, норми Конституції України, що містять антидискримінаційні застороги, чинне законодавство, законодавчі ініціативи, а також повноваження компетентних органів в цій сфері. Робиться висновок, що жіноче лідерство наразі слугує надійним тилом держави. Виклики, які долає Україна, вимагають виваженої гендерної політики, яка сприятиме справедливій залученості жінок в усіх сферах життєдіяльності, в повоєнній відбудові держави. Цього очікують від України і наші західні партнери, адже в демократичній країні не має місця гендерним стереотипам і дискримінації за ознакою статі.

ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Олена Михайлівна Батигіна

Стаття присвячена дослідженню правових особливостей договорів купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Автором звертається увага на низку аспектів та проблем правового регулювання договірного процесу, що є недостатньо дослідженим та безумовно дискусійним. Застосовуючи різні методи наукового пізнання в роботі окреслено логічний зв'язок між відкриттям у 2021 році ринку землі та можливістю реалізувати право власника на розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення у формі купівлі-продажу. Проаналізовано законодавчі та теоретичні підходи до розуміння поняття та особливостей договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, визначено істотні умови договору, вимоги до сторін та предмету договору, досліджено права та обов’язки сторін і інших учасників процесу укладання договору, форму договору, черги та суб’єктів переважного права на купівлю земельних ділянок сільськогосподарського призначення тощо. Окрему увагу приділено законодавчим новелам щодо спрощення процедури укладання договорів купівлі-продажу на окремі види земель сільськогосподарського призначення певного розміру та можливості реалізації закріплених норм. Зазначається, що на сучасному етапі оновлення законодавства характерним є пошук сучасних моделей правового регулювання договірних зобов’язань, що виникають у наслідку укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Зокрема, у статті доводиться теза, що особливості укладання та виконання договорів купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення визначаються перш за все загальними положеннями цивільного законодавства, але з урахуванням вимог земельних та аграрних норм права, які встановлюють спеціальні вимоги до сторін, предмету, змісту, порядку укладення, оформлення і виконання договору купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення виділяється як окремий вид земельно-правового договору купівлі-продажу.

КОНСТИТУЦІЙНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЗА ДОБИ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 РОКІВ

Анатолій Іванович Козаченко

У статті проаналізовано законодавчі акти та конституційні проєкти доби національно-визвольної революції 1917-1921 рр. з питань регулювання діяльності органів місцевого самоврядування. Джерелами конституювання місцевого самоврядування стали демократичні конституції країн Європи і США, а також конституційні ідеї, що спирались на національний державно-правовий досвід. Згідно проєктів Конституцій УНР система місцевого самоврядування будувалася на основі етнографічного принципу адміністративно-територіального поділу з урахуванням інтересів національних меншин. Вона мала діяти на основі демократичних принципів самоврядування. Спроби конституційного закріплення місцевого самоврядування за доби УНР свідчать про історичне прагнення українського народу до побудови демократичної, правової, соціальної держави та громадянського суспільства на засадах європейського конституціоналізму.

Процес конституювання національної системи місцевого самоврядування за доби національно-визвольної революції 1917-1921 рр. відбувався за умов військової агресії більшовицької Росії проти України, політичної та соціально-економічної нестабільності. Негативні наслідки мала зміна влади в Україні, що вимагало корегування державної політики з питань законодавчого регулювання системи місцевого самоврядування.

УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: УМОВИ, МОЖЛИВОСТІ, ПЕРСПЕКТИВИ

Юлія Володимирівна Петренко

У статті досліджено особливості проходження Україною основних етапів вступу до Європейського Союзу в існуючих геополітичних реаліях. Констатовано, що російська збройна агресія, з одного боку завдала Україні колосальних людських та фінансово-економічних втрат, а з іншого боку мала протилежний ефект – прискорила процеси євроінтеграції в Україні, сприяла консолідації суспільства та зміцненню солідарності з Європейським Союзом. Встановлено, що починаючи з 28 лютого 2022 року, коли Україна подала заявку на вступ до Європейського Союзу, було покладено початок нового етапу потужних перетворень нашої країни. Це дає можливість перевести з теоретичної у практичну площину зафіксований на конституційному рівні євроатлантичний курс нашої держави. 17 червня 2022 року Європейська комісія представила висновок щодо можливості задоволення заявки України на вступ до Європейського Союзу. У статті різнобічно досліджено висновок Європейської комісії щодо відповідності України політичним та економічним критеріям вступу, а також спроможності виконувати зобов’язання членства. Акцентовано увагу на позитивному рішенні Комісії щодо рекомендації надати Україні статус кандидата на вступ до Європейського Союзу. При цьому це рішення обумовлене вжиттям певних заходів. Приводяться конкретні приклади ряду кроків по семи ключових напрямках, які Україна мала завершити для початку переговорного процесу. 14 грудня 2023 року Європейська рада підтримала початок переговорів про членство України в ЄС, а вже 25 червня 2024 року в Люксембурзі відбулася перша Міжурядова конференція між Україною та ЄС, що ознаменувало офіційний старт переговорів про вступ України до Європейського Союзу. Детально досліджено особливості проведення двосторонніх скринінгових сесій за 35 розділами, об'єднаними у 6 кластерів (тематичних блоків), для встановлення стану наближення українського законодавства до законодавства ЄС. Поінформовано про проведення перших двох двосторонніх зустрічей Україна-ЄС, предметом яких стала оцінка стану адаптації українського законодавства до права Європейського Союзу, зокрема, в рамках скринінгу переговорного розділу 5 «Публічні закупівлі» та розділу 23 «Судова влада та фундаментальні права», що входять до кластеру 1 «Основи процесу вступу». Автором ґрунтовно досліджено етапи, які успішно пройдено нашою державою для набуття повноправного членства в Європейському Союзі, а також окреслено подальші кроки, передбачені процедурою вступу до об’єднання. Акцентовано увагу та проблемах, можливостях та перспективах нашої держави на шляху інтеграції до європейської спільноти. Проаналізовано правову природу схваленого Європейською комісією Плану щодо України Ukraine Facility, що закладає юридичне підґрунтя для регулярної та передбачуваної підтримки у вигляді грантів і позик для відновлення, реконструкції та модернізації України в рамках програми ЄС на суму до 50 мільярдів євро, що буде надаватися на період з 2024 по 2027 рік.

«META-SKILLS» В СТРУКТУРІ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОГО ФАХІВЦЯ-ЮРИСТА

Світлана Вікторівна Куцепал

В статті доводиться, що у ХХІ столітті фopмyється нова парадигма coцioкyльтypниx, професійних знань, нopм тa кoмпeтeнтнocтeй, покликаних забезпечити конкурентоздатність та успішність фахівця. Людський капітал є пріоритетом для престижних компаній та організацій.
Виникає потреба у формуванні якісно нових, на порядок вищих навичок професіонала. Сучасні роботодавці зацікавлені в фахівцях, які мають різноманітні здібності та вміння, тому в системі вищої освіти відбувається перехід від знаннєвої до компетентнісної парадигми.
Специфіка професії правника передбачає комплексний розвиток професійних і особистісних якостей, тому важливими є не лише знання та вміння, отримані в процесі навчання у вищому навчальному закладі, а й ті, що формуються шляхом самоосвіти та саморозвитку.
Базові компетентності правознавця – комплекс найбільш важливих складових професійної підготовки фахівця, що визначають зміст та структуру професійної освіти з урахуванням особливостей діяльності юриста.
На противагу спеціальним професійним навичкам, які отримуються в закладі вищої освіти і мають жорстку прив’язку до певної професії («hard-skills»), в системі компетентностей сучасного професіонала величезного значення набувають ще дві групи навичок - «soft-skills» та «meta-skills».

Проаналізовано відносно нову групу навичок «meta-skills» - провідні навички, навички високого порядку, які посилюють і активізують інші навички. До «meta-skills» відносяться самосвідомість, креативність та стійкість.
Обґрунтовано висновок про те, що використання компетентнісного підходу в процесі професійної підготовки майбутніх правознавців забезпечить конкурентоспроможність фахівця, відповідність професійних якостей вимогам ринку праці. Щоб бути успішним юристом, потрібно мати фахову освіту, володіти фундаментальними знаннями, вміти застосовувати ці знання в практичній діяльності, мати сформовану професійну свідомість та самосвідомість.

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ІНТЕРНЕТ-ШАХРАЙСТВ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Лариса Петрівна Гринько

У статті досліджується сучасний стан міжнародного співробітництва у протидії Інтернет-шахрайствам. Підкреслено, що міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю є головним фактором у забезпеченні безпеки та стабільності в сучасному світі. Досліджено міжнародно-правову систему норм, спрямованих на створення правових засад співробітництва держав у сфері боротьби з кіберзлочинами, у тому числі і з Інтернет-шахрайствами. Проаналізовано національні та міжнародні правові акти, які регулюють процес міжнародного співробітництва під час розкриття та розслідування злочинів. Досліджується роль і значення Будапештської конвенції. Наголошено, що міжнародне співробітництво при розслідуванні Інтернет-шахрайств включає використання нових методів і засобів розслідування (судові розгляди в рамках міжнародної правової допомоги, спільні слідчі групи тощо). Україна бере активну участь у у спільних операціях із країнами Європи та іншими регіонами для боротьби зі злочинами, програмах організацій Інтерполу та Європолу, зокрема в операціях, спрямованих на боротьбу з кіберзлочинністю. Автором наголошено, що не дивлячись на взаємодію різних країн на міжнародному рівні, міжнародна співпраця під час розслідування Інтернет-шахрайств стикається з багатьма труднощами, які знижують ефективність правоохоронних органів. До основних проблем міжнародної співпраці відносяться правові бар’єри, не належний рівень матеріальних та технічних ресурсів. Визначено шляхи удосконалення міжнародної співпраці при розслідуванні Інтернет-шахрайств шляхом створення єдиного глобального центру для координації розслідувань кіберзлочинів; тісної міжнародної координації; поглиблення співпраці між приватними компаніями та урядовими організаціями для захисту фінансових систем; впровадження нових технологій для виявлення шахрайств на ранніх етапах; розширення участі у спільних програмах та ініціативах для посилення обміну даними, матеріальною та технічною підтримкою; підготовкою фахівців міжнародним стандартам розслідування кіберзлочинів та боротьби з Інтернет-шахрайствами. Зазначено, що вчинення досліджуваного злочину сприяє зростанню рівня транснаціональної злочинності та породжує потребу в тісній взаємодії між країнами, міжнародними організаціями, урядовими та неурядовими структурами для ефективної боротьби з кібератаками та іншими Інтернет загрозами.

ЕМОЦІЙНІ СТАНИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ПІД ЧАС ВІЙСЬКОВОГО КОНФЛІКТУ

Геннадій Олексійович Чорний

Праця спрямована на ретельне вивчення та аналіз емоційної стійкості в контексті військової діяльності. Головна мета статті полягає в розкритті ключової ролі цього аспекту для успішності та продуктивності військовослужбовців під час виконання завдань, зокрема в умовах бойових дій. У статті визначається емоційна стійкість як критичний ресурс для військових, особливо враховуючи високий рівень стресу та негативних впливів під час воєнного конфлікту. Стресові чинники можуть значно впливати на емоційний стан військовослужбовців, і вчасне виявлення цього факту є важливим для коригування психоемоційних станів та запобігання негативному впливу на емоційну сферу. Стаття розглядає різні форми емоційних станів, таких як настрій, афект, стрес, фрустрація, депресія та інші, а також їхні вияви у контексті військової діяльності. Особлива увага приділяється виявленню взаємозв'язку емоцій та зовнішньої поведінки військовослужбовців. Стаття аргументує, що емоційна стійкість визначає не лише здатність військовослужбовців до адаптації у стресових умовах, але й їхню здатність до самоконтролю. Зазначається, що ця стійкість є необхідною для ефективного функціонування військовослужбовців під час надзвичайних ситуацій та в екстремальних умовах служби.

Ідея наукової праці концентрується на важливості емоційної стійкості для досягнення оптимальних результатів військово-професійної діяльності та надає детальний аналіз її ролі та значущості в контексті бойових умов.

ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ ЗА СТАТТЕЮ 208 КПК УКРАЇНИ У ВИПАДКАХ ТРИВАЮЧИХ ЗЛОЧИНІВ: ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ТА ПРАКТИЧНІ ВИКЛИКИ

Андрій Юрійович Гнатюк — пн, 31 бер 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу правових аспектів затримання осіб без ухвали слідчого судді за статтею 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) у випадках вчинення триваючих злочинів. В роботі встановлено, що чинне законодавство дозволяє затримання лише у випадках вчинення злочину, замаху на нього або відразу після його завершення. Проте таке формулювання створює правову колізію при триваючих злочинах, оскільки момент їх закінчення та фактичного припинення не завжди співпадають.
Стаття звертається до європейських стандартів затримання особи з метою їх застосування при формуванні змін до кримінально-процесуального законодавства України.
У статті розглядаються наукові підходи та судова практика щодо визначення триваючого злочину. В роботі аналізуються різні позиції, зокрема судові рішення, які вказують, що триваючий злочин може вчинятися безперервно протягом значного проміжку часу, а його завершення настає після припинення протиправної діяльності.
У статті підкреслюється, що недостатнє законодавче регулювання понять «триваючий злочин» та «безпосередньо після вчинення злочину» створює проблеми у застосуванні статті 208 КПК України, оскільки не завжди можливо визначити момент, коли особа перебуває у стані вчинення злочину. Пропонується внести зміни до законодавства, щоб розширити можливість затримання без ухвали судді у випадках продовження триваючого злочину. Зокрема такі зміни позитивно вплинуть на можливість уникнути порушення прав підозрюваних та підвищити ефективність правозастосування.
В науковій статті констатується потреба чіткішого визначення правових підстав для затримання осіб, які вчиняють триваючі злочини, а також вдосконалення законодавчого регулювання, щоб забезпечити баланс між правами особи та інтересами суспільної безпеки та надаються пропозиції щодо такого вдосконалення, зокрема шляхом доповнення ст. 208 КПК України з можливість врегулювання затримання особи після закінчення триваючого злочину але до моменту його завершення.

ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ОНОВЛЕНОЇ ПРОЦЕДУРИ КОНКУРСНОГО ВІДБОРУ ГОЛОВИ ДЕРЖАВНОЇ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Володимир Миколайович Божко, В’ячеслав Костянтинович Вишневський — пн, 31 бер 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено правовий механізм конкурсного відбору Голови Державної митної служби України, який функціонував до 31 жовтня 2024 року та новації, запроваджені унаслідок прийняття Закону України від 17 вересня 2024 року № 3977-IX. Окрім того, здійснено порівняльно-правовий аналіз оновленого механізму із порядком проведення конкурсів на посади керівників Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, Бюро економічної безпеки України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Також окрему увагу приділено аналізу процедури конкурсного відбору керівників митних органів США, Франції та Німеччини.
Констатується, що оновивши процедуру формування складу конкурсної комісії з відбору Голови Державної митної служби України та передбачивши необхідність включення до її складу представників міжнародних та іноземних організацій, які відповідно до міжнародних або міждержавних угод надавали Україні міжнародну технічну допомогу у сферах проведення структурних реформ, фінансової та технічної підтримки, запобігання і протидії корупції, з одного боку, вітчизняний законодавець уніфікував її із відповідними процедурами конкурсного відбору керівників інших правоохоронних органів, а з іншого – виконав узяті на себе зобов’язання перед міжнародними партнерами України.

РЕАЛІЗАЦІЯ КРЕДИТОРОМ МІР ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЯК СПОСОБІВ САМОЗАХИСТУ В ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИНАХ

Анастасія Олегівна Покровська — пн, 31 бер 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена питанням реалізації мір цивільно-правової відповідальності як способів самозахисту в договірних відносинах. Вказується, що традиційно міри цивільно-правової відповідальності визнаються санкціями, які, серед іншого, застосовуються у випадках перевищення допустимих меж самозахисту. У статті вказані міри досліджуються з точки зору їх правової природи як способів захисту прав, що можуть бути реалізовані особою самостійно, без звернення до юрисдикційних органів. Авторка вказує, що самозахист у цивільно-правових відносинах зумовлений потребою захистити інтереси сторін договору від недобросовісної поведінки контрагентів. При цьому основоположний принцип свободи договору дозволяє сторонам попередньо врегулювати питання відповідальності на випадок порушення зобов’язань, зокрема щодо компенсації збитків, сплати неустойки тощо. У статті вказується, що в українському законодавстві поняття «відповідальності» та «захисту» відсутнє, а підхід до їхнього застосування залишається дискусійним. У статті аналізуються такі міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, неустойка та втрата завдатку. Авторка вказує, що ці міри можуть реалізовуватися стороною договору в порядку самозахисту у випадку, якщо вимога до боржника буде задоволена ним добровільно. При цьому, сам зміст вимоги і є механізмом спонукання до добровільної сплати неустойки, завдатку чи відшкодування збитків. У статті вказується, що відшкодування моральної шкоди як спосіб захисту цивільних прав не може реалізовуватися кредитором в порядку самостійного захисту з огляду на його правову природу. Доводиться, що дотримання правового механізму здійснення самозахисту учасниками договірних відносин дозволяє самостійно реалізувати деякі міри цивільно-правової відповідальності на випадок невиконання чи неналежного виконання контрагентом своїх зобов’язань. Авторка приходить до висновку, що самозахист як форма захисту прав є важливим механізмом у приватно-правових відносинах, де державний примус має бути зведений до мінімуму. На підставі цього авторка вказує, що застарілою є думка про реалізацію мір цивільно-правової відповідальності через призму державного примусу.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РЕГУЛЮВАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ: КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ТА ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ

Андрій Олександрович Гаркуша — пн, 31 бер 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджуються сучасні тенденції правового регулювання штучного інтелекту (далі - ШІ) на міжнародному та національному рівнях. Проаналізовано три основні регуляторні підходи: комплексна система ЄС на базі AI Act, децентралізована модель США та галузевий підхід Китаю, а також низка глобальних ініціатив.
Дослідження показує, що при зростанні використання ШІ до 42% серед компаній виникають суттєві виклики щодо упередженості алгоритмів, проблеми нерівності та захисту прав людини. Ризик-орієнтований підхід ЄС класифікує ШІ-системи за чотирма категоріями – від неприйнятного до мінімального ризику, встановлюючи безпрецедентні штрафи до 35 млн євро або 7% глобального доходу. Модель США, що характеризується поєднанням законодавства на рівні штатів та федеральних рекомендацій, забезпечує більшу гнучкість для інновацій, але створює ризики фрагментації правового регулювання. Китайський підхід підкреслює значення превентивного контролю через обов’язкову попередню реєстрацію ШІ-моделей.
Аналіз практичних випадків, включаючи алгоритмічну дискримінацію в охороні здоров’я (Optum Impact Pro) та рекрутингу (Amazon), виявляє системні проблеми забезпечення справедливості та прозорості ШІ. Розглянуто міжнародні ініціативи, включаючи Резолюцію ООН A/78/L.49 та «Процес Хіросіми щодо ШІ», що демонструють посилення глобальної координації у досліджуваній сфері.
Зроблено висновок про необхідність постійного діалогу між регуляторами, розробниками, бізнесом та громадянським суспільством для ефективного регулювання ШІ. Підкреслено важливість збалансованого підходу, що сприятиме інноваціям та захисту фундаментальних прав.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕДУРНОЇ СКЛАДОВОЇ РІВНОСТІ ЯК ОСНОВОПОЛОЖНОГО ПРИНЦИПУ УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ ВИЩИМИ КОЛЕГІАЛЬНИМИ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Олексій Олександрович Любченко — пн, 31 бер 2025 00:00:00 +0300

Праця присвячена дослідженню особливостей взаємодії колегіального органу з іншими суб’єктами та всередині колегіального органу між його членами в межах процедурної складової рівності як основоположного принципу ухвалення рішень вищими колегіальними органами державної влади.
Відзначено, що рівність прав членів вищих колегіальних органів державної влади найчастіше розглядається з позиції наявності одного голосу у кожного члена такого органу з правом вирішального голосу на засіданні, а ефективна реалізація цього принципу забезпечується збереженням самостійності кожного члена органу з правом вирішального голосу, що працює на професійній постійній основі, і рівного правового становища її членів. Проаналізовано випадки відхилення від принципу «одна особа – один голос», які можуть використовуватись, зокрема для забезпечення ефективного ухвалення рішень колегіальними органами публічної влади.
Автором зроблено висновки про те, що ідея рівності у світлі особливостей конституційно-правового статусу вищих колегіальних органів державної влади України та їх членів може виявлятися відмінно. При цьому, наголошено. що ухвалення рішення більшістю з дотриманням прав меншості лишається невід’ємною складовою ухвалення рішень вищими колегіальними органами державної влади. Зазначено, що важливу роль у межах здійснення волевиявлення колегіальним органом державної влади в умовах демократичного політичного режиму відіграє інтенсивність індивідуальних уподобань.