Полтавський правовий часопис

ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Володимир Миколайович Божко — пн, 20 лис 2023 00:00:00 +0200

У статті досліджуються окремі аспекти правового регулювання проходження служби в органах місцевого самоврядування, запроваджені в умовах воєнного стану в Україні. Протидіючи воєнній агресії рф в Україні було введено воєнний стан, оголошено загальну мобілізацію, а також запроваджено низку спеціальних правил проходження державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Ці новації є надзвичайно важливими, адже в мирний час унаслідок реалізації реформи децентралізації державної влади в Україні органи місцевого самоврядування набули багато додаткових повноважень й коштів, що дозволило їм в умовах збройної агресії фактично сформувати своєрідний муніципальний фронт, підставивши надійне плече державі у боротьбі із агресором.

У статті обґрунтовано, чому Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX поширив дію на посадових осіб місцевого самоврядування лише із 19 липня 2022 року.

У статті досліджено зміст наступних особливостей проходження служби в органах місцевого самоврядування, запроваджених в умовах воєнного стану: 1) запроваджено можливість встановлювати випробування при укладенні трудового договору для будь-якої категорії посадових осіб місцевого самоврядування; 2) істотно спрощено процедуру переведення та зміни істотних умов праці посадових осіб місцевого самоврядування; 3) розширено

повноваження роботодавця щодо встановлення й обліку часу роботи та часу відпочинку посадових осіб місцевого самоврядування; 4) запроваджено обмеження на застосовування низки норм трудового законодавства, спрямованих на реалізацію права посадових осіб місцевого самоврядування на відпочинок; 5) запроваджено нові умови щодо оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування; 6) дозволено призупиняти дію окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця; 7) запроваджено спеціальні правила щодо призупинення дії трудового договору.

У висновках статті констатується, що запроваджені в умовах воєнного стану особливості проходження служби в органах місцевого самоврядування не були самодостатніми. Вони спрямовані на те, аби максимально сприяти органам місцевого самоврядування у здійсненні їх повноважень в такий трагічний період вітчизняної історії. То ж лише з часом можна буде зробити висновок, наскільки вони виявилися ефективними. Зараз можна лише констатувати, що законодавець істотно змінив баланс інтересів суб’єктів відносин проходження служби в органах місцевого самоврядування на користь роботодавця, аби сприяти захисту публічного інтересу.

ОСОБЛИВОСТІ ПІДХОДІВ ДО ЗАСТОСОВУВАНОСТІ ЗАСТЕРЕЖЕНЬ ПРО НЕКОНКУРЕНЦІЮ В МЕДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ В КОНТЕКСТІ ЕТИКО-ПРАВОВИХ МІРКУВАНЬ

Андрій Олександрович Гаркуша — пн, 20 лис 2023 00:00:00 +0200

В основі проблематики угод про неконкуренцію у відношенні лікарів лежить складна система суперечливих інтересів, прав і цілей суб'єктів правовідносин, що беруть у них участь. З одного боку, обмеження щодо неконкуренції та можливість їх виконання є очевидною частиною законного бізнес-інтересу роботодавця, що ґрунтується на свободі договору, з іншого - вільний необмежений ринок, запобігання монополізації, доступність медичної допомоги та охорони здоров'я, право вибору лікаря є соціальними стандартами, а отже - частиною суспільного інтересу, крім того, обмеження щодо неконкуренції впливають на право лікаря на працю. Баланс між цими компонентами є досить чутливим і важкодосяжним.

Застосування положень про відмову лікаря від конкуренції можна знайти в різних типах відносин: трудових договорах, договорах про спільну

діяльність, продажу медичної практики. Але складність поєднання правових, етичних, соціальних питань, а також різні підходи до правового регулювання підвищують актуальність дослідження.

Дослідження ґрунтується на нормативно-правових актах Німеччини, Великої Британії, Іспанії, Швейцарії, США, наукових дослідженнях та думках прогресивно мислячих людей у цій сфері. В основу статті покладено діалектичний, порівняльний, аналітичний, синтетичний та комплексний методи.

Угоди про неконкуренцію можуть мати соціальні переваги в деяких ситуаціях: слугувати інструментом захисту комерційної таємниці, що стимулює інновації; зменшення ймовірності звільнення працівника може підвищити якість медичних послуг завдяки підвищенню кваліфікації працівників тощо. Але існують і серйозні ризики для працівника, роботодавця та суспільства в цілому.

Аналізуючи зміст застереження про неконкуренцію в цілому, можна припустити, що воно включає в себе сім основних моментів: суб'єкт; форма; час; територія; обсяг та вид обмежень; "викуп" застереження та компенсація. Ці характеристики є ядром застереження про неконкуренцію, і, беручи до уваги принцип свободи укладення договорів, саме правозастосовча практика визначає мінімальні та максимальні межі таких обмежень.

Американська правова концепція чітко базується на впровадженні законодавчо встановлених обмежень на неконкуренцію з лікарями (поряд з іншими категоріями). Європейська практика, будучи досить схожою з точки зору того, що таке угода про неконкуренцію та на яких принципах вона ґрунтується, вочевидь, відрізняється за обраним підходом через відсутність спеціальних законодавчих положень щодо регулювання неконкуренції лікарів.

Відсутність правового регулювання та правозастосовчої практики у цій сфері у світі є очевидною, тому відправною точкою у вирішенні питання правомірності укладення лікарем угоди про неконкуренцію буде вибір відповідної концепції. Аналізуючи запропоновані концепції, ми дійшли висновку, що найбільш перспективним буде підхід, який полягає в конкретизації та уточненні поняття "розумності" з точки зору оцінки дійсності лікарських угод про неконкуренцію та їх впливу на суспільні інтереси.

ЩОДО НАДАННЯ ПРАВА НА ОЗНАЙОМЛЕННЯ З МАТЕРІАЛАМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ОСОБОЮ, ПРАВА ЧИ ЗАКОННІ ІНТЕРЕСИ ЯКОЇ ОБМЕЖУЮТЬСЯ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

Андрій Юрійович Гнатюк — пн, 20 лис 2023 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню визначеного пунктом 16¹ частини першої статті третьої Кримінального процесуального кодексу України такого учасника кримінального провадження як «інша особа», права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Констатовано, що на сьогодні права та обов’язки вказаного учасника прямо не врегульовано процесуальним законодавством, що негативно впливає на дотримання прав особи, яка не є підозрюваним, однак стосовно якої проводяться процесуальні дії на стадії досудового розслідування. Крім цього, це може призвести до ускладнень у відокремленні цього учасника від інших осіб у контексті забезпечення їх прав і свобод. Автор розглядає випадки проведення процесуальних дій стосовно такої особи, які обмежують її права без повідомлення про підозру, але з позиції Єдиного реєстру досудових розслідувань, цих осіб можна вважати потенційними підозрюваними. Недостатність регулювання прав інших осіб у цьому контексті може ускладнити оцінку закінчення строків досудового розслідування. В статті розглядається питання визначення чіткого переліку прав та обов'язків іншої особи, права та законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування в контексті кримінального провадження в Україні. Автор вказує на важливість законодавчого врегулювання цього питання, щоб забезпечити відповідність

засадам справедливого кримінального процесу. Автор наголошує на тому, що право на захист виникає не тільки після того, як особа стає підозрюваним, а з моменту проведення процесуальних дій стосовно цієї особи. Однак недостатнє регулювання прав та обов'язків цієї категорії осіб у контексті досудового розслідування може ускладнити їх можливість належного захисту. Автор пропонує внесення змін до законодавства, зокрема до статті 221 Кримінального процесуального кодексу України, для включення нового учасника кримінального провадження до переліку осіб, які мають право ознайомлюватися з матеріалами розслідування до його завершення. Це сприятиме забезпеченню прав та інтересів цих осіб і дотриманню принципів справедливого кримінального процесу в Україні.

ВПЛИВ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АГРЕСІЇ РФ НА РЕЄСТРАЦІЮ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ

Галина Григорівна Гриценко — пн, 20 лис 2023 00:00:00 +0200

Актуальність цієї статті пояснюється необхідністю проведення аналізу роботи органів реєстрації актів цивільного стану в умовах воєнних конфліктів на всій території України. Вивчення цієї теми набуло особливої важливості у зв'язку з реаліями військових дій і агресії росії в Україні. Аналіз наукової літератури та законодавства дозволяє зробити висновок про те, що, незважаючи на великі виклики, повномасштабна військова агресія росії не призвела до повного розпаду системи реєстрації актів цивільного стану та правосуддя в Україні. Уряд прийняв ефективні заходи для забезпечення функціонування цих органів в умовах воєнного конфлікту. Наприклад, була застосована принцип екстериторіальності під час воєнного стану, що спростило процедуру реєстрації актів цивільного стану. Також в багатьох випадках було відмінено сплату державного мита та судового збору при реєстрації подій, таких як шлюби та встановлення фактів народження та смерті на територіях, де відбувалися військові дії. Важливо відзначити, що було забезпечено захист життя та здоров'я громадян під час військових дій. Наприклад, військовослужбовці та працівники закладів охорони здоров'я мали можливість реєструвати шлюби без особистої присутності, а також працівники поліції виїжджали для огляду лише тих трупів, де були ознаки насильницької смерті. Детально проаналізовані зміни до порядку реєстрації смерті фізичних осіб. Ця стаття розглядає важливі аспекти функціонування системи реєстрації актів цивільного стану в умовах воєнного конфлікту та робить акцент на заходах, які

були вжиті для забезпечення стабільності та зручності громадян у цей непростий період, зосереджує увагу на особливостях реєстрації актів цивільного стану на тимчасово окупованих територіях.

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД ПРОТИДІЇ ЗАТЯГУВАННЮ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ

Роман Олександрович Кабальський — пн, 20 лис 2023 00:00:00 +0200

У тексті висвітлено ключовий аспект запобігання зловживанням у цивільному судочинстві, а саме встановлення чітких і прозорих правил цивільного судочинства. Правила цієї системи визначають права та обов'язки всіх учасників судового процесу та є основою для справедливого та ефективного правосуддя. Також у тексті акцентується на важливості судового нагляду як інструменту, що гарантує дотримання цих правил, а також захищає цілісність процесу. Зловживання процесуальними правами може перешкоджати реалізації судового захисту, і таке зловживання може відбуватися різними способами, включаючи перенесення судових засідань та неподання або надання неправильних доказів. Далі в статті наводиться заходи протидії зловживанню процесуальними правами та оптимізації перебігу судового процесу. Останнім пунктом статті є зазначення того, що це право є актуальним на міжнародному рівні та підпадає під юрисдикцію Європейського Суду з прав людини та інших міжнародних органів, та заклик до всіх держав дотримуватися вимог розумного строку розгляду справи для відповідності європейським стандартам. У цілому, стаття надає глибокий огляд і аналіз питання правил цивільного судочинства та їх впливу на забезпечення справедливості та ефективності судової системи. Так досліджено основні тенденції запобігання затягуванню цивільного процесу в зарубіжних країнах, які полягають у визначенні спрощених процедур щодо справ відповідно до ціни позову, застосуванні спрощеної моделі розгляду судової справи у випадку безспірних вимог, застосуванні спрощеної моделі розгляду судової справи у випадку безспірних вимог, використанні альтернативних способів вирішення спорів, вдосконаленні позовних проваджень для своєчасного розгляду справ, передбаченні процедури розгляду судової справи без однієї із сторін, запровадженні системи електронного судочинства, використанні превентивних механізмів прискорення судових проваджень.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАІНИ: ВИКЛИКИ ТА РЕАЛІЇ ВІЙНИ

Світлана Вікторівна Куцепал — пн, 20 лис 2023 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню феноменів інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України в умовах російської військової агресії В умовах повномасштабної війни національна безпека нерозривно пов’язана з інформаційним суверенітетом держави і перетворюється на своєрідний «інформаційний фронт», де держава має використати усі наявні можливості для руйнування інформаційно-маніпулятивних вкидів та маніпуляцій, забезпечення доступу населення до перевіреної достовірної інформації. Аргументовано тезу, що інформаційна безпека займає ключове місце в системі національної безпеки держави, особливо важливим це стає в умовах повномасштабної військової агресії, коли актуалізується необхідність захисту суб'єктів інформаційних відносин від негативного інформаційного впливу ворога. Доведено, що національні інтереси України в умовах повномасштабної війни, яку розв’язала країна-агресор, вимагають захисту інформаційного суверенітету та створення сприятливих умов для забезпечення інформаційної безпеки країни, протидії спеціальним інформаційним операціям, що мають за мету підрив державного суверенітету та територіальної цілісності України. Проаналізовано зв'язок між феноменами інформаційної безпеки та інформаційного суверенітету, встановлено, що в умовах повномасштабної війни суттєво збільшується роль органів державної влади у контексті захисту державних та національних інтересів, мінімізації руйнівних наслідків інформаційної агресії. Обґрунтовано, що важливою умовою перемоги України є

забезпечення її інформаційної безпеки та інформаційного суверенітету. Інформаційна безпека є важливою складовою національної безпеки держави, тому увага до питань інформаційної безпеки, забезпечення ефективних механізмів та моделей її захисту є одним з пріоритетних завдань держави. Це потребує вдосконалення координації діяльності владних органів стосовно запобігання, виявлення та знешкодження інформаційних операцій ворога, оцінки та прогнозування загроз інформаційної безпеки, оперативного забезпечення ліквідації їх наслідків.

ДО ПИТАННЯ СКАСУВАННЯ АКТА, ЯКИЙ ВСТАНОВЛЮЄ АДМІНІСТРАТИВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ОБСТАВИНА, ЯКА ВИКЛЮЧАЄ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Олексій Євгенович Кущ — пн, 20 лис 2023 00:00:00 +0200

Стаття присвячена проблемним питанням застосування однієї з обставин, що виключають провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме – скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність (п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП). Підкреслюється надзвичайна важливість належного і чіткого врегулювання всіх обставин, які виключають провадження у справах про адміністративні правопорушення, адже їх застосування тягне за собою неможливість розпочати таке провадження або закриття розпочатого провадження. Розглядуване провадження нами трактується максимально широко: з моменту здійснення адміністративного розслідування та порушення справи і закінчується виконанням прийнятого рішення. І закриття справи на кожній стадії має свої правові наслідки: чим пізніше справа закривається, тим ці наслідки більш серйозні. Констатується, що простота обставини, що виключає провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачене п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП здається тільки при поверховому розгляді, коли через втрату своєї суспільної шкідливості діяння виключають з переліку діянь, що є адміністративними правопорушеннями. В статті виділено декілька проблемних варіантів скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність. По-перше, одна стаття КУпАП скасовується, а одночасно з цим нова стаття, яка регулює ці ж діяння, набуває чинності. При цьому конкретне діяння як було, так і залишається адміністративним правопорушенням. По-друге, скасування адміністративної відповідальності актами, що не підпадають під поняття «акт, який встановлює адміністративну відповідальність», шляхом зміни підзаконних нормативно-правових актів, за які КУпАП встановлює адміністративну відповідальність. І, по-третє, у випадку криміналізації діяння, що є адміністративним правопорушенням. Тобто підвищення ступеня суспільної шкідливості до рівня суспільної небезпеки та переведення цього діяння в категорію кримінального правопорушення. З урахуванням виявлених недоліків, надаються конкретні пропозиції по вдосконаленню положень п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

ПРАВОМІРНИЙ ЗАХИСТ vs. НЕОБХІДНА ОБОРОНА: АНАЛІЗ НОВАЦІЙ У ПРОЕКТІ НОВОГО КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Тетяна Олександрівна Михайліченко , Юлія Юріївна Забуга — пн, 20 лис 2023 00:00:00 +0200

Сьогодні триває процес розбудови нашої держави, що супроводжується в тому числі і наближенням українського кримінального законодавства до європейського. Зокрема, наразі проходить обговорення проєкт нового КК України. У статті проаналізовано положення проекту нового КК України, присвячені праву особи на захист. Автори заклали численні новації в положення про необхідну оборону (правомірний захист). Тож метою даної статті є виявлення переваг та недоліків положень ст. 2.9.2 «Правомірний захист» у проекті нового КК України, а також надання пропозицій щодо усунення виявлених проблем. Наведено аргументи щодо доцільності зміни назви статті, розширення та уточнення спеціальних видів правомірного захисту, зокрема, 1) у випадках захисту від протиправного посягання особи, яка застосувала зброю, небезпечний предмет чи інший предмет, який має властивості зброї або небезпечного предмета, 2) припиняла протиправне вторгнення у житло чи інше володіння або 3) здійснювала захист від зґвалтування. Водночас наголошено на необхідності коректного використання термінів в межах всього проекту та на необхідності дотримання єдиного підходу щодо формулювання підстав правомірного захисту.

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ВАКЦИНАЦІЇ В АПТЕКАХ: ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН

Віталій Михайлович Пашков , Євген Сергійович Гнедик — пн, 20 лис 2023 00:00:00 +0200

Подолання інфекційних захворювань, що спровоковані військовою агресією з боку РФ ставлять перед державою нові виклики. І мова йде не лише про розробку нових видів вакцин або оновлення фармацевтичного виробництва. Дуже часто в умовах війни причиною несвоєчасної реакції стають недоліки в організації вакцинації населення. Це пов’язано з ігноруванням не тільки досвіду розвинутих країн з боку МОЗ України а і, на перший погляд, не суттєвою причиною, це підготовка кваліфікованих кадрів. Мова йде про імплементацію Директиви 2005/36/EC Європейського Парламенту та Ради від 7 вересня 2005 р. про визнання професійних кваліфікацій. В даному випадку мова йде про підготовку фармацевтів, які за міжнародною класифікацією є медичними працівниками. В Україні, на жаль, існує чітке розмежування медичних і фармацевтичних працівників. Як наслідок, фармацевти не мають право виконувати найпростіші обов’язки, що мають право виконувати будь які медичні працівники. В нашому випадку, мова йде про вакцинацію населення. У багатьох

розвинутих країнах, первинний огляд (діагностику) пацієнтів, перед вакцинацією, мають право виконувати саме фармацевтичні працівники. Досить знаковим є досвід ФРН. В Німеччині, відповідно до Закону «Про аптеки», спеціально підготовлені фармацевти, при наявності спеціального обладнання та приміщень, мають право проводити первинний огляд пацієнта та робити вакцинацію пацієнтів. Чи можливо сьогодні це в Україні, на перший погляд так але за деякими обмеженнями. Справа в тому, що той обсяг знань яким повинні володіти сучасні європейські фармацевти, для більшості українських фармацевтів, не завжди є досяжним. Професія фармацевт вимагає наявність ш широкого кола знань. Крім того європейський фармацевт стає таким, лише у випадку стаціонарного навчання на денній формі. На жаль українська система підготовки передбачає заочну форму навчання поряд з денною. Саме тому вітчизняні фармацевти, у багатьох випадках, не в змозі конкурувати з іноземними фармацевтами з країн ЄС. Саме тому українським фармацевтам не можна довіряти виконувати функції медичних працівників, в тому числі, здійснювати вакцинацію населення.

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОДАТКОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: У ПОШУКАХ СУЧАСНОГО КОНЦЕПТУ (РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ ПАВЛА КОЛОМІЙЦЯ)

Ігор Євгенович Криницький — пн, 20 лис 2023 00:00:00 +0200